Микола Лисецький, Аркадій Білий

Перший колгосп у Білоліссі був організований у лютому 1941 р., після того, як Бесарабія була звільнена від румунських окупантів згідно з пактом Молотова-Ріббентропа. Він був названий на честь 23-ї річниці Робітничо-селянської червоної армії (РККА). Спочатку до колгоспу входили декілька найбідніших селян.

Утворенню першого колгоспу передувала депортація найбагатших жителів села. Як куркулі, вони були виселені 28 червня 1940 р., відразу після приєднання Бессарабії до Радянського Союзу. Ось список депортованих:

1. Байрак Григорій Ілліч;
2. Байрак Іван Ілліч;
3. Байрак Андрон Кузьмич;
4. Горбенко Яків;
5. Карпов Костянтин Терентійович;
6. Гоженко Іван Ілліч.

Земля та майно, яке належали їм, були націоналізовані. Всі вони були засуджені, і жоден з них не повернувся у рідне село. Майже через рік, 13 червня 1941 р., були депортовані також їхні сім'ї та інші найзаможніжі жителі Білолісся.

У 1946 р. колгосп ім. 23-ї річниці РККА був відновлений, а згодом організовані ще три колгоспи:

• "Новый путь";
• ім. Кагановича (у 1947 р. Каганович Л.М. - перший секретар ЦК КП(б) України);
• ім. Кутузова.

Згодом, поступово колгоспи були об'єднані в один - колгосп ім. Кутузова, який проіснував до кінця 90-х років.

Ймовірно, справжня колективізація почалася на початку 1947 р., коли в Білоліссі, Бессарабії та всій Україні починався голод. Селяни були обкладені обов'язковими державними поставками зерна, худоби, м'яса і т.п. В той час в колгоспах давали трохи їжі (мамалигу, суп і т.п.), і робота в них часто була для селян порятунком. Під час голоду багато селян з'їли свою худобу (корів, коней), або вона загинула від нестачі кормів. Навесні не вистачало насіння для посіву, і багато людей змушені були брати зернові кредити у держави.

Списки, що наводяться у цьому розділі, складені на основі особистих заяв мешканців села, поданих у 1947-1952 рр. Оригінали заяв зберіг та передав для опублікування мешканець села Білий Аркадій Костянтинович. Серед цих заяв немає таких, що були подані у 1941, 1944-1946 рр. Можливо, що їх і не було.

Основна кількість заяв були написані не особисто, оскільки більшість селян були або неграмотними, або не володіли письмовою російською чи українською мовою. За них часто писали заяви родичі, просто земляки чи партійні керівники, що проводили колективізацію у нашому селі. Досить часто, з-за великої кількості помилок, скорочень та некаліграфічного почерку, в заявах важко прочитати прізвища, імена або по-батькові заявників. Дуже важко зрозуміти імена та по-батькові членів сімей заявників, а приблизно в половині заяв вони взагалі не вказувалися. Інколи в заявах відсутні відомості навіть про кількість членів сім'ї, а відмічалася тільки кількість працездатних. Для порівняння слід сказати, що коні в заявах, як правило, описувалися значно докладніше, наприклад кобилка Зірка 4 років масті вороної. Майно, яке селяни віддавали в колгоспи, в заявах описувалося детально.

З текстів заяв відчувається виимушеність вступу до колгоспів. Лише декілька чоловік зазначали, що вони переконані у перевагах колективної праці на землі, і вона принесе ім благополуччя та достаток. Селяни частенько перераховували не все наявне у них майно, тому голови колгоспів або парторги на заявах доповнювали списки майна для колективізації, яке вони мали.

В багатьох заявах зазначається, що селяни розрахувалися з державними поставками. Ймовірно, це було однією з умов вступу до колгоспів. Практично усі, хто вступали в колгосп, повинні були заплатити членські внески від 20 до 40 руб.

На більшості заяв була резолюція: "Прийняти на загальних зборах". Зустрічаються резолюції "Відкласти" і т.п. Були декілька десятків "Виплатити вартість коня" або аналогічних. Очевидно, таке зобов'язання накладали на тих, у кого коні загинули під час голоду. На двох заявах - Гульпи Дмитра та Липового Юхим Юхимовича - зазначені резолюції "Виключити як куркуля". Вони мали відповідно 14,5 та 15,31 га - найбільшу кількість землі серед заявників.

Для сучасного читача потрібне пояснення деяких слів, що вказувалися в заявах.

Транспорт

Гарба (по білоліськи гараба́) - чотирьохколісний віз з високими бортами (драбинами). Використовувалася для перевезення легких об'ємних вантажів: соломи, сіна, лужання.
Бідарка - однокінний 2-колісний візок без даху.
Кибитка - однокінний критий 2-колісний візок.
Драбини для гарби - борти від гарби.
Полудрабок - один з бортів гарби.

Обробка землі

Рало - дерев'яний аналог однолемішного плуга.
Рамено - рама від плуга.
П'ятерики - великі граблі, в які запрягали коней.

Збирання врожаю

Лобогрійка - косарка на кінській тязі, яка складала скошуваші стебла на власну платформу. Скидати зрізаний хліб на землю потрібно було вручну.
Самоскидка - косарка на кінській тязі, яка складала скошуваші валки на землю.

Обробка врожаю

Камінь (коток) гармановий - зубчастий камінь, який звичайно тягнула пара коней по гарману (току) і таким чином молотили збіжжя.
Дошка гарманова (дошка для різки соломи, дошка для різки полови, дошка-соломорізка) - дошка з багатьма металічними зубцями. Використовувалася для подрібнення соломи після молотьби.
Та́рга - сітчасті об'ємні носилки для перенесення соломи або сіна.
Теребілка - механізм для відокремлення зерна кукурдзи від качана. Приводиться в рух рукою.
Тяска - прес для видавлювання виноградного соку.

Упряж

Наритник - ремінь, що утримує хомут або шлею від сповзання на шию коня.
Посторонки - дві товсті тягові вірьовки, що йдуть від шлеї до орчика.
Орчик - невеликий брус, який чіпляли до однокінного воза або штельваги (якщо віз був 2- або 3-кінним). Орчик чіпляли також до борони. Запряжений кінь тягнув орчик за допомогою посторонок.
Штельвага - поперечний брус, позаду якого чіпляли віз або борону, а спереду - два або більше орчиків.